Павло Григорович Тичина - один із найвизначніших поетів українського модернізму, громадський діяч, прекладач із багатьох мов.

Народився П.Г. Тичина у селі Піски на Чернігівщині 27 січня 1891 року у багатодітній родині дяка. Його батько, священник, був також і вчителем грамоти. "В нашій хаті... стояли дві довгі парти. На кожній парті сиділо чоловік по десять... В одну із зим я уже підсідав то до одного, то до другого учня і якось швидко...навчився читати", - згадував пізніше поет. То була перша сходинка на освітньому шляху.

Потім Павло разом з братами навчався в бурсі, а згодом і в духовній семінарії. На початку 20 - х років хлопчина захоплюється музикою, живописом, поезією, і не знає, на якій саме музі йому зупинитися: "Мені хочеться трьома - чотирма сторонами розцвісти. Як Вінчі", - писав юнак.

Протягом якогось часу Павло співає в хорі Чернігівського товариства тверезості. Відвідує літературні "суботи" М.М.Коцюбинського. Після прочитання поезії "Розкажи, розкажи мені, поле..." отримав схвальний відгук письменника.Перша збірка віршів "Сонячні кларнети" побачила читача у 1918 році й засвідчила, що в українську літературу прийшов талант.

У 1920 році подорожує з капелою К.Т.Стеценка по Правобережній Україні. Спільно з Григорієм Верьовкою керує одним з робітничих хорів. Виходять також його збірки "Замість сонетів і октав", "Вітер з України".

Навесні 1921 року Тичині довелося пережити багато лиха: голод, холод, смерть близьких йому людей. Незважаючи на скрутні обставини, поет створює цикл "В космічному оркестрі"

У повоєнні роки, очолюючи Міністерство освіти УРСР, Тичина віддає багато сил відбудові зруйнованих шкіл, пише педагогічні праці. Всесвітня Рада Миру нагородила поета своєю великою Срібною медаллю. Помер Павло Тичина у Києві 1967 року. Є ще й інші свідчення про його смерть, які роками пошепки передавали одне одному належні до кіл інтелігенції: Тичина марив, що за ним слідкують, що у його квартирі встановлена апаратура для прослуховування. Найстрашніше, що так воно й було. Колись поет диригував хором на похороні Михайла Коцюбинського, який свого часу благословив його на початок шляху в літературі. Можливо, зв'язка диригування - хор - містерія закріпилися у його підсвідомості настільки, що й вмираючи, вже втрачаючи свідомість, поет намагався здійняти руки, диригував невидимим хором і нечутним оркестром, у якому він відловлював "мелодію ніжності, що її вів кларнет", як пише про нього Павло Загребельний у "Кларнетах ніжності" ( За матеріалами журналу "Шкільна бібліотека", газети "Журавлик")

Павло Загребельний: "Поет відлетів, як хорал. Нам зосталася його ніжність, як вища гармонія людяності".

Михайло Дудін: "Він був дуже великою людиною і поетом.Він знав свою добу і міцно тримав ніжністю своєю зв'язок минулого з майбутнім"

Юрій Збанацький:" Зосталося слово - золотоцінне, безсмертне слово Павла Тичини... Поезія Павла Тичини... Краса, якій немає виміру і немає меж".