Україна відбудеться завдяки всім нам

Була на одному культурному заході, на якому пощастило поспілкуватись з не менш культурними людьми: митцями та тими, що їх підтримують. Точніше – не особисто їх, а розвиток та світове визнання українського мистецтва.

Всі розмови, врешті решт, прийшли до того, до чого й завжди: почали з того, що дуже часто керують культурними питаннями в нашій країні люди, які зовсім не вболівають за Україну та іноді, навіть, не тямлять в тому, чим займаються. Таке враження, що головне завдання цих призначенців не розвивати, а навпаки приховувати українську культуру (тут відразу зауважу, що цей захід було влаштовано західними друзями)…

Ну а далі розмови традиційно перейшли на обговорення війни, бездіяльності уряду, президента, злочинної коррупції під час війни…. ну і, крок за кроком, дійшли до спогадів про Майдан. І один митець мені й каже: "Повернення в минуле все одно не відбудеться. Я палив шини на Майдані. Потім допомагав волонтерам… Після того, як відвезеш декілька десятків хлопців на війну і через тиждень-два забираєш багатьох в трунах… Ми вже не зможемо після всього цього жити, як раніше"…

Він озвучив те, що мені казали вже багато людей, він сказав те про що думаю я… І якщо зараз ми всі малюємо, лікуємо, будуємо, готуємо, створюємо, навчаємо, …чи вчимось самі…, одним словом - працюємо. То це зовсім не значить, що ми змирилися чи змиримося з реваншем, який нам наполегливо намагаються влаштувати. Насправді – ми всі взяли тимчасову паузу для переосмислення та самовдосконалення. Кожен зараз робить те, що може робити добре. І кожен впевнено каже: "Як було вже більше не буде. Ми вже інші"… І нас таких багато, ДУЖЕ БАГАТО. І поки щури користуються тим, що народ мовчить – народ аналізуює та накопичує сили.

Про що ще подумалось: після тієї "зими у вогні 2013-2014" і вже двох років цієї невизнанної війни, між багатьма з нас встановився зв'язок про який ми не завжди замислюємося – цей чоловік, з яким я розмовляла палив шини на Майдані, ми з подругами возили ті шини… може він брав в руки саме ту, яку привіз хтось з нас… А ті хлопці на передовій одягали "броники" чи шкарпетки, що купував хтось з нас… І таких НАС дуже багато не тількі в Києві, не тількі в Україні, а й у всьому Світі.

ЗгАдую, як під час тих запеклих подій один канадський бізнесмен українського походження опікувувся питанням звільнення свого сина з ментовки, бо той кинув навчання в Канаді та приїхав на Майдан. А син одного відомого митця, який сам викладав в західному університеті, – взяв відпустку, приїхав в Україну і пішов воювати в добробат…

І ось розмовляю я з людиною, яку бачу вперше, але таке враження, що ми знаємо один одного дуже давно. А стоїмо ми біля стилізованої ікони "Георгія Переможця" та кажемо про те, що повернення в минуле не відбудеться, не зважаючи на всі спроби реваншистів… І з'являється остаточна та непохитна впевненість в тому, що реваншу дійсно не буде, бо нас ще залишилось ДУЖЕ багато і ми цього не дозволимо.

ПЕРЕМОЖЕМО! УКРАЇНА ВІДБУДЕТЬСЯ! Завдяки всім нам. Бо РАЗОМ – СИЛА. СЛАВА УКРАЇНІ!

Created By
Gannochka UA
Appreciate

Made with Adobe Slate

Make your words and images move.

Get Slate

Report Abuse

If you feel that this video content violates the Adobe Terms of Use, you may report this content by filling out this quick form.

To report a Copyright Violation, please follow Section 17 in the Terms of Use.