Україна відбудеться завдяки всім нам
Була на одному культурному заході, на якому пощастило поспілкуватись з не менш культурними людьми: митцями та тими, що їх підтримують. Точніше – не особисто їх, а розвиток та світове визнання українського мистецтва.
Всі розмови, врешті решт, прийшли до того, до чого й завжди: почали з того, що дуже часто керують культурними питаннями в нашій країні люди, які зовсім не вболівають за Україну та іноді, навіть, не тямлять в тому, чим займаються. Таке враження, що головне завдання цих призначенців не розвивати, а навпаки приховувати українську культуру (тут відразу зауважу, що цей захід було влаштовано західними друзями)…
Ну а далі розмови традиційно перейшли на обговорення війни, бездіяльності уряду, президента, злочинної коррупції під час війни…. ну і, крок за кроком, дійшли до спогадів про Майдан. І один митець мені й каже: "Повернення в минуле все одно не відбудеться. Я палив шини на Майдані. Потім допомагав волонтерам… Після того, як відвезеш декілька десятків хлопців на війну і через тиждень-два забираєш багатьох в трунах… Ми вже не зможемо після всього цього жити, як раніше"…
Він озвучив те, що мені казали вже багато людей, він сказав те про що думаю я… І якщо зараз ми всі малюємо, лікуємо, будуємо, готуємо, створюємо, навчаємо, …чи вчимось самі…, одним словом - працюємо. То це зовсім не значить, що ми змирилися чи змиримося з реваншем, який нам наполегливо намагаються влаштувати. Насправді – ми всі взяли тимчасову паузу для переосмислення та самовдосконалення. Кожен зараз робить те, що може робити добре. І кожен впевнено каже: "Як було вже більше не буде. Ми вже інші"… І нас таких багато, ДУЖЕ БАГАТО. І поки щури користуються тим, що народ мовчить – народ аналізуює та накопичує сили.
Про що ще подумалось: після тієї "зими у вогні 2013-2014" і вже двох років цієї невизнанної війни, між багатьма з нас встановився зв'язок про який ми не завжди замислюємося – цей чоловік, з яким я розмовляла палив шини на Майдані, ми з подругами возили ті шини… може він брав в руки саме ту, яку привіз хтось з нас… А ті хлопці на передовій одягали "броники" чи шкарпетки, що купував хтось з нас… І таких НАС дуже багато не тількі в Києві, не тількі в Україні, а й у всьому Світі.
ЗгАдую, як під час тих запеклих подій один канадський бізнесмен українського походження опікувувся питанням звільнення свого сина з ментовки, бо той кинув навчання в Канаді та приїхав на Майдан. А син одного відомого митця, який сам викладав в західному університеті, – взяв відпустку, приїхав в Україну і пішов воювати в добробат…
І ось розмовляю я з людиною, яку бачу вперше, але таке враження, що ми знаємо один одного дуже давно. А стоїмо ми біля стилізованої ікони "Георгія Переможця" та кажемо про те, що повернення в минуле не відбудеться, не зважаючи на всі спроби реваншистів… І з'являється остаточна та непохитна впевненість в тому, що реваншу дійсно не буде, бо нас ще залишилось ДУЖЕ багато і ми цього не дозволимо.
ПЕРЕМОЖЕМО! УКРАЇНА ВІДБУДЕТЬСЯ! Завдяки всім нам. Бо РАЗОМ – СИЛА. СЛАВА УКРАЇНІ!