Є контакт Як діти з аутизмом сягають стелі та підіймають її

Авторки: Дар'я Мартиненко, Олеся Біда

- Привіт, мене звати Тарас. Я живу в Україні. А тебе як звати? – говорить хлопчик гарно поставленим голосом.

Ми представляємось, але Тарас мовби не чує – він уже побачив коробку з іграшковими тваринами.

- Тарасе, ти привітався з дівчатками? Хто це? – питає його мама, Ольга.

- Це Олеся. Вона живе у Львові. А це Даша. Вона живе в Києві. А ще я в Африці побачив такого довгошийого жирафа! – захоплено розповідає Тарас.

Ольга у цей час намагається зняти з дитини теплу кофту.

- Не знаю, дівчата, що з цього вийде. Це дитя дуже непередбачуване, у нього аутизм, - говорить мама.

Тарас на занятті.

Аутизм у Тараса виявили в три роки. Він не розмовляв, не реагував на слова, не орієнтувався у просторі.

- Аутизм нам діагностували в Києві. Я одразу почала шукати психологів, які могли б займатися з дитиною. Але в міській лікарні мені сказали, що Тарасу не допоможе жоден спеціаліст – ні в Америці, ні в Росії, ні на Місяці.

Утім, за допомогою летіти не довелося ні в Америку, ні на Місяць. Людина, ладна допомагати, виявилась зовсім поруч – у їхньому рідному Кропивницькому. Оксана Чеканова, спеціаліст з міської психо-медико-педагогічної консультації – погодилась займатися Тарасом. Тоді її досвід роботи з дітьми з аутизмом був мінімальним: вони вчилися один в одного.

Оксана Чеканова - дитячий психолог.

- Я працювала психологом, знала щось про цей розлад, але перші практичні знання отримала від батьків і дітей, з якими працювала. Вчилась налагоджувати контакт, спілкуватись, займатися з дітьми, - згадує Оксана про своїх перших пацієнтів.

Але в міській лікарні мені сказали, що Тарасу не допоможе жоден спеціаліст – ні в Америці, ні в Росії, ні на Місяці.

Тепер найстаршому з її десяти пацієнтів одинадцять років, а наймолодшому – дев’ять місяців. Оксана готова займатися з дітьми з будь-яким ступенем розладу, аби лише їхні батьки прийняли проблеми й були готові багато працювати.

Відхилення у розвитку дитини зазвичай першими помічають батьки. Хвилюватися варто, якщо малюк поводиться нехарактерно для свого віку. Не встановлює з батьками зорового контакту, не реагує на їхню появу чи вимовлений у голос звук свого імені, не цікавиться іграшками.

- Особливість дітей з аутизмом полягає у тому, що вони сприймають довколишній світ фрагментарно, мозаїчно. Можуть не побачити стілець, але звернути увагу на ніжку від стільця. Можуть не відрізняти людину від меблів, голос від шуму автомобіля, - розповідає Оксана. – Мозок дитини не встигає опрацювати інформацію з усіх сенсорних каналів – і відбувається збій. У такої дитини немає досвіду спілкування й соціальної взаємодії. Якщо її не навчати, вона просто ігноруватиме вас.

Головне завдання – навчити дитину сприймати довколишній світ як цілісність. Перший крок у цьому – налагодити контакт з дитиною, аби вона прийняла психолога. Адже якщо є контакт – є робота – отже, є і результат.

Паралельно починається робота з батьками.

- Діти з аутизмом – дуже чутливі, - пояснює Оксана. – Вони гостро сприймають настрій, емоційний фон близьких людей. Можуть несподівано реагувати на сльози і сміх, але відчувають негативний настрій своєї мами.

Для батьків вона проводить тренінги, готуючи їх до того, що для досягнення результату доведеться докладати максимальних зусиль.

- Саме батьки проводять зі своїми дітьми найбільше часу. Вони мають розуміти проблему й вміти працювати з дітками, тому вони обов’язково є присутніми на моїх заняттях. Дивляться, що і як ми робимо, опановують методики роботи. Батьки – основні терапевти своїх дітей.

Ольга з Тарасом приходили кілька разів на тиждень. Оксана з хлопчиком займатися з великій кімнаті, а мама в цей час – спостерігала за процесом завдяки дзеркалу Гезелла. Ззовні воно виглядає мов звичайне дзеркало, утім, зсередини - це затемнене скло, крізь яке можна побачити те, що відбувається у сусідньому приміщенні.

Це єдина можливість бути присутніми, не заважаючи навчанню - у присутності батьків діти поводяться неприродньо, часто падають на підлогу, відмовляють працювати чи просто притискаються до мами.

Після занять Ольга із сином закріплюють пройдене вдома.

- Бувало так, що ми приходили додому після занять й не вмикали нічого, крім однієї лампи в кімнаті. Сиділи вечорами з двома картками – зображеннями кота й собаки – і вчились їх розрізняти. Ви не уявляєте, якою для мене перемогою стало те, що Тарасу нарешті вдалося це зробити, - згадує Ольга.

- Позитивний результат – це коли дитина використовує навички, які ми тут напрацьовуємо, - говорить Оксана. – Коли батьки дзвонять і розповідають: «Ми сьогодні вже ходили до магазину, і малий не влаштував істерики, не впав на підлогу. Ми взяли ваші картки, показали, що будемо робити й купувати. Дитина спокійно поклала до кошика ті продукти, про які ми з ним домовлялись, і потім вийшла». Ось це справжня перемога.

Парадоксально, але багато дітей з аутизмом, незважаючи на особливості розвитку, мають незвичні таланти. Приміром, у Тараса, за словами Оксани, здібності до вивчення іноземних мов – мама досі не може зрозуміти, як хлопчик раптово почав самостійно говорити й читати англійською й німецькою.

- Існує цікава статистика, що серед людей зі звичайним процесом розвитку лише 1% талантів, тоді як серед людей з розладами аутистичного спектру – аж 10%. У таких дітей фотографічна зорова пам’ять. Я займалась із хлопчиком, який цікавився дорожніми картами й правилами дорожнього руху. Він знає всі дороги в Україні. Коли він їздить з батьком в машині, то постійно коментує, де можна зупинятись, а де – ні, якої швидкості потрібно дотримуватись, як повертати, - розповідає Оксана.

Діти з аутизмом часто знаходять себе в сфері ІТ: вони здатні якісно виконувати монотонну, кропітку роботу, концентруючись на чомусь одному. Спеціалісти за кордоном роблять усе, щоб людина з таким розладом могла повністю реалізувати свої можливості. Приміром, у Польщі будують ферми для людей з аутизмом, де їх навчають жити максимально самостійно.

- А у нас з цим як? – питаємо в Оксани.

- А ми поки-що тільки вчимося вибудовувати систему роботи з дітьми дошкільного й шкільного віку. Утім, їх досі не готові сприймати в суспільстві. Їх бояться. А від чого страхи? Від незнання. Ми боїмося того, чого не розуміємо, - відповідає психолог.

Існує цікава статистика, що серед людей зі звичайним процесом розвитку лише 1% талантів, тоді як серед людей з розладами аутистичного спектру – аж 10%.

Тарас вчиться у звичайній шкода. Правда, не всі батьки від цього у захваті – деякі влаштували голосування на батьківських зборах, щоб виключити хлопчика з аутизмом з класу. Цю ідею не підтримав ніхто, окрім мам, які самі працюють у цій школі – двох вчительок і психолога.

- Дітям з розладом не можна взаємодіяти лише між собою, - переконана Ольга. – Раніше Тарас міг встати посеред уроку й побігти до туалету, нікого не питаючи. Потім побачив, що однокласники підіймають руку й просять дозволу вчительки. Він швидко засвоїв цю модель поведінки й почав діяти так само. Бачить, що біти в класі працюють, і сам сідає й робить, як інші.

Є в цьому заслуга й класної керівниці Тараса: вона змогла пояснити дітям, що інколи Тарасу потрібно допомагати. Але така ситуація у Кропивницькому – швидше виняток.

Офіційно в 17 школах міста функціонує 20 інклюзивних класів. Там виділяються додаткові робочі години вчителям для роботи з дітками, що мають проблеми з розвитком та особливі потреби. Школа повинна мати спеціальні умови, обладнаний туалет , куди могла б заїхати інвалідна коляска. Якщо в дитини ДЦП, то її клас має знаходитись на першому поверсі. Якщо є порушення зору,потрібні спеціальні зошити та підручники зі збільшеним шрифтом.

- У класі де навчається дитина з аутизмом відповідно до норм має бути менше дітей, ніж зазвичай. Дитина потребує помічника, який допомагатиме їй орієнтуватися в процесі навчання, - розповідає Оксана.

Уже другий рік Оксана організовує інклюзивну літню школу на березі моря. Поки це єдиний подібний проект в Україні.

- У нас були діти з різним ступенем розвитку й раннього віку – від трьох до п'ятнадцяти років. Пацієнти нашої консультації разом зі звичайними дітками відпочивали, навчались біти разом, грати, взаємодіяти. Оскільки дітям з аутизмом важливо мати приклад для наслідування, ми з колегами проводили для дітей та батьків різні види терапії, робили зарядку, спортивні вправи, - розповідає Оксана. – Можливо, комусь це здаватиметься незначним результатом, утім у нас біли діти, які до того боялися заходити у воду, брати в руки пісок. Вони подолали свої страхи. Діти перебували в середовищі, що сприяло розвитку, все робили разом – а це найцінніше в нашій школі.

- Оксано, про що ви мрієте?

- У роботі? – уточнює психолог. – У нас є біла пляма: ми не займаємось фізичним вправами для розвитку сенсорно-моторної схеми. Це необхідно для дітей з аутизмом. Є методика розвитку через рухи – кінезотерапія, але для неї потрібно спеціальне обладнання. Потрібний і спеціаліст, який займався би саме фізичним розвитком – адже в дітей є проблеми і з крупною моторикою, і з дрібною, і з координацією рухів…

Двері різко розчиняються і Тарас вилітає з кабінету, кинувши нам на прощання: «Бувай!». Ольга поспішно прощається й слідує за сином.

- Оксано, а про що мріє Тарас?

- Тарас мріє полетіти до Лондона й купити дещо в магазині Amazon. Але якби тільки всі мрію здійснювались за порухом руки! Раз – і ось тобі нове відділення зі спеціалістами, два – от і квиток у Лондон, три – таблетка від аутизму – "випий і вже здоровий".

Утім насправді ліків від цього розладу не існує. Мрія Тараса може бути здійснена лише завдяки рокам впертих занять. Кожну дитину, незалежно від рівня розвитку, психолог має довести до її максимуму, до стелі, яку вона має.

- А потім, - додає Оксана, - можна спробувати взяти цю стелю й підняти.

Made with Adobe Slate

Make your words and images move.

Get Slate

Report Abuse

If you feel that this video content violates the Adobe Terms of Use, you may report this content by filling out this quick form.

To report a Copyright Violation, please follow Section 17 in the Terms of Use.